Реферат Народная медицина в современной культуре. Учебная работа № 192036

Учебная работа № 192036. Реферат Народная медицина в современной культуре

Выдержка из похожей работы

…….

Традиційна народна медицина гуцулів Рахівщини XIX – початку 20 ст.

….. Інтерес до такої цікавої та
малодослідженої ділянки народного знання, як медицина, цілком зрозумілий. Він в значній
мірі викликаний невичерпними можливостями використання багатограничного досвіду
народу в галузі медичних знань. Наукова медицина постійно збагачується за рахунок
народної. Сьогодні можна назвати цілий ряд сучасних наукових методів
лікування та лікувальних засобів,які ввійшли в наукову медицину з народної [5,272].
Пам’ять
народу чітко зберігала все те, що приносило їй користь: видиму, очевидну, чи
ілюзорну, скриту, але засобом якої створювався душевний спокій. З особливою
увагою синтезувалась практика лікування людини. В Україні побутувала
система народної медицини, базована як на раціональних засобах надання допомоги
хворому, так і на ірраціональних із залученням магічних дій. Практично майже
кожна людина розумілася на ліках рослинного і тваринного походження і була для
себе першим лікарем[1,21-22].
Рослиною
надзвичайної дії вважався часник. Найпоширеніша його лікувальна функція – протизапальна (при
простуді, сильному кашлі), а також проти інфекційна (тіф, хорела,чума). Сира, нарізана
кружальцями картопля скрізь на досліджувальній території вживалась як знижуючий
температуру засіб. У вигляді компресів до чола та скронь(терта) – до опіків та
наривів. Варена пом’ята нечищена картопля служила зігрівальним компресом при болях горла,
попереку, гайморитах і навіть запаленні мозку. Робили також своєрідні
інгаляції, тобто дихали парою, накриваючись з головою над чавунцем вареної
картоплі, коли боліло горло або зуби [2, 4-5]. Свіже листя капусти клали на
чоло та скроні як засіб, що знижує температуру, прикладали до гнійних ран, а
варене у молоці – до набряків. Соком квашеної капусти гоїли вражені коростою
місця, пили при шлункових захворюваннях, розбавленим з водою лікували опіки. Сирий м’якуш гарбуза
застосовували у вигляді компресів при опіках, наривах, висипах на тілі, варений
з медом — радили споживати при захворюваннях печінки, набряках[1,25-27].
Бобові,
зокрема квасоля, застосовувалися при захворюванні нирок. Тут,
очевидно, певною мірою діяв принцим імітаційної магії “подібне лікує подібне”,
а зерно квасолі за формою нагадує нирку. Відвар лушпиння квасолі вживали як
сечогінний засіб при водяниці, при ревматизмі пили в суміші з листям чорниці
при діабеті. Компреси зі свіжого листя прикладали при болях голови. Мазь із перепаленого на
попіл насіння квасолі і вершкового масла вважалась ефективним засобом при
золотушних висипках [2,31-40].
Дещо ширшою
була сфера застосування лопуха, рослини дуже популярної в народі і зараз. Наприклад,
відвар або спиртовий настій його кореня вважали ефективним засобом при
лікуванні початкових форм раку. Для зміцнення волосся мили голову у відварі
кореня лопуха. Популярною була і мазь, яку виготовляли, підсмажуючи корінь
лопуха на олії. Рекомендували щовечора втирати її у волосся.
У народній хірургії, як
кровоспинні та ранозагоюючі засоби широко вживались свіже листя деревію (“муращунику”), подорожника (“бабки”), гірчака (“ракові шийки”), спори плауна (“мох”), спиртовий настій
березових бруньок,
при вивихах і переломах – корінь живокосту (“гав”яз”). Останній використовували
у виді відвару або компресів з сирого потовченого кореня рослини. Крім такої
загальнопоширеної функції, на Гуцульщині, як і у Поліссі, він мав дещо ширше
застосування….